Кривий, переламаний світ
Слова не потрібні зламав.
Не скажеш солодке «привіт»,
Ну все кінець… я пропав…

Хтось поруч сидить годує
Стражданням гірким, аж смачним.
На склі сльоза намалює
Безсонні

Люди, павші сірниками,
Йдуть у справах невідкладних.
Димлять смердючими думками.
Їм навіть посміхнутись складно.

Обов’язків, роботи повінь.
Всі страждають від стихії.
Тоне порятунку човен,
З ним і

Вернутись додому не пізно.
Та де ж моя рідна хатина.
Відчуваю смак сонця залізний.
Що налився жовтим бурштином.

Не затишно стало мені
Там де я народився,
Мої спогади на мілині
Я в розпачі, я