|
Вітчизна не забуде крові,
Яка пролита у боях,
Адже ,що дорожче є крім волі
Та поваги у людських серцях?
Не сяють ясні зорі,
Стихли води,завмерли берега,
Поряд утрата,смерть і горе,
Все це зветься «ВІЙНА».
Солдати боролись за сміх дитячий,
За наше щастя, долю ясну,
За серця переповнені радістю гарячі,
За землю рідненьку свою.
Уже немає сліз і плачу,
Поряд пекло вогненного валу,
А все це те і значить,
Захист потрібний від страшного шквалу.
Але і війна друзів не злякала -
Ідуть пліч опліч один одному,
Дружби вона не перервала,
Несли разом ношу важку.
Десь там далеко мати плаче,
Дитину в колисці колиха,
А старший син на залізному коні скаче,
А поряд з ним війна.
Мати нестерпно страждала,
Ховала болючі сльози прощання,
Сина залишитись благала,
Але син поїхав,залишивши лиш чекання.
Минули дні,минули роки,
Не повернувся син з війни,
Десь ще лишилися окопи,
Де він і його товариші полягли.
Залишили волю герої,
Душі за неї, віддавши свої,
Дивимося іноді ми поволі
На імена,що викарбувані на гранітній стіні.
Йшли у бій солдати ,військові,прості юнаки
Щоб здолати ворожу незгоду,
Для народу і для себе перемогти
Та здобути жадану волю.
Минули сірі,гнівні дні,
Лишивши пісні про страждання стоголосі,
Є також і медалі і ордени,
Але не має звісток від рідних і досі.
Відлунням далеким,стогоном війни,
Сльозами дітей,матерів,
Відбились в серцях,у душах вони,
Лишивши перемогу,яка дісталась від кровавих боїв…
|
