Соняшник виріс. Ніхто не гадав. В лісі. Далеко від поля. Може хто йдучи Зернятко зроняв Стежкою тут Мимо волі. Ніхто його з роду Не підживляв. Дощі поливали поволі. Коли було сумно Він розмовляв З вітром, Улюбленцем долі. Матір Природа Розкрила йому Деякі вади у світі, Та надихнула пізнати Усі Мудрості тисячолітні. Нарешті він визрів. Багато пізнав. Почав дуже гірко Журитись, Бо його час Невблаганно спливав, І ні з ким було поділитись. Світ так влашовано, Що коли хтось Розумний - На нього плюють! Так і наш соняшник. В лісі його Просто Птахи заклюють.
