|
Моє життя, як збірка фотографій,
В якій є все: і радість, і печаль.
В ній зміксувались фарби кольорові,
І чорно-білі, що холодні мов кришталь.
Моє життя, як збірка фотографій —
В ній тиша й гомін, все одним в одне.
І десь лунають голоси з дитинства,
Що вже давно покинули мене.
Там літній день, де сонце крізь каштани,
І річка, що ховала нас в воді.
І босоніж — у травах ароматних,
Ми бігли, ще не знаючи біди.
Там запах хліба, мамині обійми,
І ніч, що стишено гляділа із вікна.
І сни, що зупинялись над колискою,
І тиша, що звучала, мов струна.
А далі — школа, парта і зізнання,
Що тріпотіли в серці мов весна.
І погляд той — ще юний, неквапливий,
Та з нього йшла безвидна глибина.
Там — перший лист, пожовклий на сторінці,
І перша згадка, стерта на душі.
І навіть біль, що в серці залишився,
Як фото, що забути не спішить.
Моє життя — це шлях із фотографій,
Це вуличка, що зникла між будин.
Та час її зберіг в моїй уяві,
Як кадр, застиглий в тиші без вітрин.
Я іноді гортаю їх ночами,
І серце стукає, так само, як тоді.
Бо кожна мить, відбитая на плівці —
Як згадка про щасливії роки.
|
