Пахомов Владимир: «Бомж»

Він байдуже сидить на зупинці.
Він на «точці відмітився» знову.
І повз нього снують «Мерседеси»,
А йому все і «пофіг», і «ноу».

Ось автобус запльований, тучний,
Підійшов до блатного народу.
Проковтнув два десятка осіб
Й чудернацьку, чужинськую мову.

Тьмяна лампа небесного сонця
І смугасто-рожеві дерева
Задивились в розбиті віконця
Призабутого цеху край неба.

Цей завод, що навпроти – горою,
Пам’ята він, напевне, ще з юні.
І не була би повість сумною
Як його б не продали іуди.

В слизько-теплих контейнерах смітних
Причува бомж пораз тихий гуркіт:
З під різців десь сталевая стружка
Навіва ще підтягнений шурхіт.

Штангенциркуль і світло яскраве,
І сміються завзято верстати…
Там життя зовсім інше й цікаве.
Тут – нема ж ні сім’ї і ні хати.