Стогнали підкови, Скрипіли підводи І гнали в поля Скаламучені води. І лицарі хрещені Суворим боєм Зараз топтали Болотні сувої. Ця слизька дорога І пірвані шати Вели крізь мовчання Похмурих солдатів. Лиш звук мандоліни Чужого народу Кричав їм слова Про нестримну свободу: «Щаслива держава, Що за часів миру До війни готувалась Непоказно й тихо» . І соняхів голови Мокрі і жовті Ховались в плащі Листв’яні й широкі. А захід до лицарів Вже наближався, Фортецею з камня Край лісу розклався. Хто там їх чекає Без честі і слави? Смолоскипи хіба, що Багряні й лукаві. До чорних штандартів І в зали порожні Жінки не прийдуть, Як улюблені гості. «В жодних світах Програвших не люблять», Готичний цей знак Буде, як отрута. Лицарям хрещеним Суворим боєм, Насміхались котрі Над болотним сувоєм. Раніше мабуть, у житті Зовсім іншім, Де білі штандарти Над баштами грізних.
