https://mirpoeta.ru/ ru Все публикации пользователя Oleg - Мир поэта - социальная сеть поэтов современности DataLife Engine https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-na-inostrannyh-yazykah/ukrainskie-stihi/516-vmirayu.html https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-na-inostrannyh-yazykah/ukrainskie-stihi/516-vmirayu.html Слова не потрібні зламав.
Не скажеш солодке «привіт»,
Ну все кінець… я пропав…

Хтось поруч сидить годує
Стражданням гірким, аж смачним.
На склі сльоза намалює
Безсонні молитви нічні.

Трохи більше ніж зазвичай
Тобою зараз вмираю,
Трагічно не віриться вкрай,
Що написане перегортаю.

Глянь як на вулиці сумно,
Менше тривог? – Ні так само.
Вмираю якось бездумно,
Вмираю тим, що між нами.

Під кригу складні балачки!
Бачиш – все як хотіла.
Порізав думки на стрічки –
Вони ж без тебе згоріли.

Ти йшла, а я все бідніше
Грів надпис твоєї ходи.
Знай, не кохав я тихіше.
І благав: «Будь-ласка, не йди…»]]> Oleg Sun, 24 Mar 2013 15:09:16 +0400 https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-na-inostrannyh-yazykah/ukrainskie-stihi/456-vzhe-rozbit.html https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-na-inostrannyh-yazykah/ukrainskie-stihi/456-vzhe-rozbit.html Йдуть у справах невідкладних.
Димлять смердючими думками.
Їм навіть посміхнутись складно.

Обов’язків, роботи повінь.
Всі страждають від стихії.
Тоне порятунку човен,
З ним і слово останнє і мрія…

Вони своєчасно не встигли
Придбати ті самі крила,
Натомість тікали та бігли,
Бо кар’єру зробити хотіли.

Хотіли життя у рутину,
Забувши давно про життя.
Те серце не відпочине,
Прийміть мої співчуття.

Що ж буває й таке,
Не всім однаково жити.
Не важливо тверде чи м’яке,
Бо падаєш ти вже розбитим…]]> Oleg Sun, 17 Mar 2013 02:04:04 +0400 https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-o-rodine/450-my-kray.html https://mirpoeta.ru/stihi/stihi-o-rodine/450-my-kray.html Та де ж моя рідна хатина.
Відчуваю смак сонця залізний.
Що налився жовтим бурштином.

Не затишно стало мені
Там де я народився,
Мої спогади на мілині
Я в розпачі, я розгубився…

Чи довго , просто, не бачив
Ту красу, що нею я дихав.
І досі себе не пробачив,
Що звідти тоді я поїхав.

Проміняв на високі споруди,
На брудне та важке повітря,
Там де щастя ніколи не буде
Та чудес піднесених вітром.

Невже можна забути ту мить,
Як сонце вранці співає.
Коли ти спиш, а серце не спить,
Лиш проміння лоскіт відчуває.

Поля без кінця та початку,
Де краї тільки веселка знає.
Хмари тінню штампують печатки,
Від яких дітвора тікає.

І я так робив у дитинстві
І не лише таке я згадав,
Як літав, тримаючись міцно,
Допізна серед неба блукав.

На пластилін ловив павуків,
Будував на дереві дім,
Вишні не митими їв,
З футболу приходив брудним.

Колесо з гірки пускав,
Метав із палиці глину,
Влучно із пальця стріляв,
Із дерева падав на спину.

Спогадів скажу я вам мільйони,
Діамантове дитинство серце гріє,
Де блистять розпущенні бутони,
Від яких душа моя п’яніє.

Дивовижна природа села
Породила в мені людину,
Мов друге серце, в грудях ожила,
Бережу неначе перлину.

І зараз живе ота рідна ,
Незабуду її ніколи:
Ті дерева, що з космосу видно,
Те жовто - гаряче поле.

Ту стежину, покриту травою,
Що веде до моєї фортеці,
Захищала, тримала рукою.
Треба йти та воно щось не йдеться.

Вклоняюсь тобі, рідний краю.
Коханий, могутній, величний.
Тебе лиш у снах зустрічаю –
Ті сни живуть в мені вічно.]]> Oleg Sat, 16 Mar 2013 16:58:26 +0400